Плани запуску – це поєднання наукових, комерційних, фінансованих користувачами та технологічних демонстраційних місій протягом четвертого кварталу 2023-24 фінансового року та 2024-25 фінансового року. Сім випробувальних запусків буде здійснено в рамках індійського проєкту пілотованих космічних польотів Gaganyaan, а ще дев’ять – під егідою Індійської організації космічних досліджень (Indian Space Research Organisation, ISRO).

Ще 14 запусків присвячені комерційному космічному сектору Індії, який зароджується, і організовані компанією New Space India Limited (NSIL). Планується запуск чотирьох ракет-носіїв Polar Satellite Launch Vehicles (PSLV), однієї ракети-носія Mark-3 (LVM-3), яка зазвичай використовується для виведення супутників на геостаціонарну орбіту, і двох ракет-носіїв Small Satellite Launch Vehicle (SSLV). Інші сім будуть випробувальними запусками для приватних компаній.

Приватні плани включають суборбітальні та орбітальні запуски комерційними фірмами: Agnikul Cosmos своєї ракети Agnibaan SOrTeD (Suborbital Tech Demonstrator) і Skyroot Aerospace – Vikram-1.

Індійський національний центр сприяння освоєнню космічного простору та видачі дозволів (Indian National Space Promotion and Authorization Centre, IN-SPACe), незалежне агентство при Міністерстві космосу, створене для сприяння, забезпечення, регулювання та нагляду за комерційною діяльністю, 8 лютого опублікував маніфест запусків.

Ці кроки здійснюються відповідно до нової національної космічної політики, запровадженої у 2023 році, з реформами, спрямованими на перетворення Індії на глобальний космічний центр. Ці амбіції також вказують на розширення космічної екосистеми зі зростаючою залученістю приватного сектора.

Однак плани Індії із запуску стикаються з труднощами. До факторів, що обмежують можливості запуску ракет-носіїв, відносяться: наявність лише одного діючого космодрому, кілька конкуруючих місій пілотованих космічних польотів NSIL, військових і приватних гравців та питання, що стосуються виробничого потенціалу для створення ракет-носіїв та супутників у великих кількостях, розповів Шрінівасан Чандрасекар, запрошений професор [індійського] Національного інституту перспективних досліджень (National Institute of Advanced Studies, NIAS).

«Як ясно видно з маніфесту, у реалізації цього графіка є багато невизначеності. Більш реалістична оцінка може бути приблизно від 10 до 12 запусків протягом 15 місяців. Навіть якщо це буде реалізовано, це стане значним досягненням», – сказав Шрінівасан Чандрасекар.

Зокрема, є питання щодо комерційних планів. Приватні компанії все ще займаються розробкою, що означає велику невизначеність у розкладах польотів. «З решти семи маніфест містить підтверджені корисні навантаження лише для двох запусків. Навіть з оптимістичними припущеннями щодо укладання контрактів на запуск, малоймовірно, що ці цілі NSIL будуть досягнуті», – говорить Шрінівасан Чандрасекар.

Є також інші можливості. Місія Європейського космічного агентства (ESA) Proba 3 запланована на третій квартал 2024-25 років. На думку Шрінівасана Чандрасекара, це могло б знову забезпечити міжнародне визнання PSLV. «Якщо будуть інші запуски супутників типу One Web для NSIL за допомогою ракети-носія LVM-3, вони також додадуть престижу індійському бренду».

Proba 3 – це технологічна демонстраційна місія ESA з двома космічними апаратами для демонстрації високоточного групового польоту для створення коронографа. Два супутники разом утворять 144-метровий сонячний коронограф для дослідження тьмяної сонячної корони ближче до сонячного диска, ніж будь-коли раніше. Це дозволить космічному апарату-коронаграфу краще спостерігати за зовнішньою атмосферою Сонця.

Досягнення заявленої мети запустити 30 разів протягом 15 місяців було б помітним. Однак Індії, ймовірно, знадобиться докласти довгострокових зусиль, щоб розширити доступ до космосу та прискорити темпи запуску.

Одним з вузьких місць для запуску є те, що в Індії є один головний космодром – Космічний центр Сатіша Дхавана в Шріхарікоті. Він має два пускові майданчики для ракет PSLV і LMV3. Однак в Куласехарапаттінамі, штат Таміл Наду, будується новий космодром для обслуговування приватних постачальників послуг запуску.

«Справжню трансформацію індійської космічної екосистеми можна буде вважати завершеною, коли індійська промисловість сама зможе побудувати та запустити необхідні супутники самостійно, з мінімальною державною підтримкою та залученням уряду. Для цього потрібні численні вітчизняні постачальники супутників, ракет і полігонів. Потрібне значне розширення масштабів – принаймні до п’ятдесяти запусків на рік», – говорить Шрінівасан Чандрасекар.

У 2023 році Індія зробила прорив, ставши четвертою країною, яка успішно здійснила м’яку посадку на Місяць за допомогою місії Chandrayaan-3. За цим послідував запуск сонячної обсерваторії Aditya-L1.

На основі цих успіхів прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді оголосив про плани будівництва індійської космічної станції до 2035 року. Країна також прагне відправити першого індійця на Місяць до 2040 року. Досягнення цих цілей потребуватиме постійних зусиль та реформ, а також вирішення ширших проблем.

Індійська космічна екосистема могла б отримати значну користь від більш активного просування індійської промисловості, каже Шрінівасан Чандрасекар.

«Є багато космічних продуктів і послуг, які можна назвати суспільними товарами та послугами, які повинні надаватися та фінансуватися урядом. Це як цивільні, так і військові товари та послуги. Ця вимога може бути виконана за активної підтримки промисловості через відповідні схеми державно-приватного партнерства та контракти. Такі заходи можуть прискорити створення міцної космічної екосистеми в країні»